Конспект ЗНО: Іван Котляревський. Поема "Енеїда"

Іван Котляревський (1769 - 1838)

представник (основоположник) нової української літератури

Народився: 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату.

Навчання - служба - робота: Полтавська духовна семінарія - Новоросійська канцелярія в Полтаві - 1808 р. відставка у чині капітана з орденом святої Анни - 1812 р. сформував український козацький полк на війну з Наполеоном - 1818 р. став членом масонської ложі «Любов до істини» - 1818-1821 директор Полтавського театру.

Факт: сприяв викупу із кріпацтва актора М. Щепкіна.

Основні твори: поема «Енеїда» (1798), п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» (1819), послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переспів вірша «Ода Сапфо».

Смерть: 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві.

Цитати про І. Котляревського:

1. М. Рильський: «І. Котляревський — Коперник українського слова».

2. М. Коцюбинський: «І. Котляревський показав, що і під грубою свитою б’ється людське серце».

3. М. Вороний: «Він між нами тепер! Він зібрав нас усіх! / Хто ж на поклик його озоветься? / З-поза довгих ста літ чи ви чуєте сміх? / То Іван Котляревський сміється».

4. І. Франко: «…від часу появи Котляревського наше письменство стає щораз ближче до реального життя, щораз відповідніше до його потреб, входить щораз глибше в душу народну».

5. В. Сосюра: «Над книжкою твоєї "Енеїди" / Нащадок схилить радісне чоло».

6. Т. Шевченко «Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!».

Цитати про поему:

1. С. Єфремов: «Енеїда» — перша ластівка українського національного відродження».

2. М. Коцюбинський: «З появою «Енеїди» забуте і закинене під сільську покрівлю слово, наче фенікс з попелу, воскресло знову».

Енеїда

Паспорт твору

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: епічна бурлескно-травестійна поема

*(епічна - події подаються в розповідній формі, травестійна - бо античні герої перенесені в укр. культуру та історичні події, бурлескна - бо події і люди змальовуються в жартівливо-знижувальному тоні)

Тема: змалювання життя українського суспільства кінця 18 ст.

Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його культури, ментальності, волелюбності; засудження негативних соціальних явищ українського суспільства кін. 18 ст.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб

* уперше в Україні епічний твір написаний ямбом

Художній напрям: просвітницький реалізм

Головні герої: Еней, його батько Анхіз, мати Венера; друзі-троянці: Низ та Евріал; Зевс; боги: Еол, Нептун, Юнона; Дідона; цариця Цирцея; жриця бога сонця Сивілла; цар Латин, його дружина Амата та їх донька Лавінія; цар Турн.

Композиція:

твір містить 6 частин:

Частина 1: Початок подорожі Енея. Буря на морі. Гостювання в Дідони.

Частина 2: На Сицилії. Поминки за Енеєвим батьком Анхізом. Пожежа на троянському флоті.

Частина 3: На землі Кумській. Зустріч Енея із Сивіллою. Подорож у пекло. Зустріч з батьком Анхізом.

Частина 4: На Латинській землі. Підготовка до війни, її початок.

Частина 5: Війна між троянцями та ритульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.

Частина 6: Продовження війни. Поєдинок Енея і Турна. Перемога Енея.

2 сожетні лінії:

основна - реальні мандри запорозьких козаків після руйнування Січі;

канва сюжету поеми Вергілія

Зав`язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: двобій Енея з Турном.

Розв`язка: перемога Енея над Турном.

Проблематика:

- соц. нерівність;

- засудження негативних суспільних вад: хабарництва, злодійства, інтриганства;

- патріотизм;

- захист рідної землі від ворогів;

- дружби, любові та ненависті;

- громадянського обов`язку;

- утвердження людських чеснот: щирості, поваги до батьків, добра.

Цитатна характеристика героїв:

Еней

Еней був парубок моторний I хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятiший од всiх бурлак.

Еней … за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився I мамою Венеру звав; I що його покiйний дядько, Парiс, Прiамове дитятко, Путивочку Венерi дав.

Ти знаєш, вiн який суцiга, Паливода i горлорiз; По свiту як iще побiга, Чиїхсь багацько виллє слiз. Пошли на його лихо злеє, Щоб люди всi, що при Енеї, Послизли i щоб вiн i сам…

Мутив, як на селi москаль! Бо – хрiн його не взяв – моторний, Ласкавий, гарний i проворний, I гострий, як на бритвi сталь.

Еней, попливши синiм морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з своїм, сердега, горем, Слiзьми, бiдняжка, обливавсь. Хоть од Дідони плив поспiшно, Та плакав гiрко, неутiшно. Почувши ж, що в огнi спеклась, Сказав: "Нехай їй вiчне царство, Менi же довголiтнє панство, I щоб друга вдова найшлась!"

Енея заболiли ноги, Не чув нi рук, нi голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очi, як в сови, I весь обдувся, як барило, Було на свiтi все немило, Мислiте по землi писав. З нудьги охляв i iзнемiгся, В одежi лiг i не роздiгся, Пiд лавкою до свiта спав.

Троянський цар, син Венери й Анхіза.

Прямий, як сосна, величавий,

Бувалий, здатний, тертий, жвавий…

Він моря так уже боявся,

Що на богів не полагався

І батькові не довіряв.

Еней, пожар такий уздрiвши, Злякався, побiлiв, як снiг, I бiгти всiм туди звелiвши, Чимдуж до човнiв сам побiг.

Еней же на ввесь рот кричав: "Хто в бога вiрує – рятуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?"

Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея.

Розумна пані і моторна,

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бідняжка – що була вдова…

Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад.

Дідона ж тяжко сподобала Енея так, що i не знала, Де дiтися i що робить; Точила всякiї баляси I пiдпускала разнi ляси, Енею тiлько б угодить.

Дідона вигадала грище, Еней щоб веселiший був, I шоб вертiвся з нею ближче, I лиха щоб свого забув…

*В пеклі

Йому ж: Дідона наодрiз Сказала: "К чорту убирайся, На мене бiльш не женихайся… Не лiзь! Бо розiб’ю i нiс!".

Сивілла — жриця бога сонця Феба. Не надто привабливий персонаж з вередливим характером, проте за хабар готова допомогти Енею пробратися до пекла та залагодити його справи.

Як вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І, як в намисті, вся в жовнах.

Я Кумськая зовусь Сивілла, Ясного Феба попадя, При його храмi посiдiла, Давно живу на свiтi я! При Шведчинi я дiвовала, А татарва як набiгала, То вже я замужем була.

На свiтi всячину я знаю, Хоть нiкуди i не хожу, I людям в нуждi помагаю, I їм на звiздах ворожу: Кому чи трясцю одiгнати, Од заушниць чи пошептати, Або i волос iзiгнать; Шепчу – уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умiю замовлять.

Не пожалiй лиш золотого Для Феба свiтлого, ясного, Та i менi що перекинь.

Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала, Я знаю тамошнiй народ; Дорожки всi, всi уголочки, Всi закоморочки, куточки, Уже не первий знаю год.

Латин — цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною.

Земелька ся була Латинська,

Завзятий цар в ній був Латин;

Старий скупиндя – скурвисинська,

Дрижав, як Каїн, за алтин.

А также всi його пiдданцi Носили латанi галанцi, Дивившись на свого царя.

Латин сей, хоть не дуже близько, А все олимпським був рiдня, Не кланявся нiкому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та i Латина добула.

Латин старий був не рубака I воюватись не любив, Од слова смерть вiн, неборака, Був без душi i мов не жив.

Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав; Зате узол дружелюбивий Навiки з Турном розiрвав. Од Турна шмат той однiмаєш I в рот Енеєвi соваєш, Що Турновi сам обiщав.

Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусiдствi жив, Дочцi i матерi прикметний, I батько дуже з ним дружив. Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огiрок; I вiйська мав свого чимало, I грошикiв таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок.

"Кого? – мене; i хто? – троянець! Голяк, втiкач, приплентач, ланець! Звести? – Лавинiю однять? Не князь я! – гiрше шмаровоза, I дам собi урiзать носа, Коли Еней Латину зять".

Побив багацько Турн заклятий, Не трохи потоптав зикратий, В кровi так, мов в багнi, бродив.

Бiжит пан Турн i репетує, I просить у своїх меча.

Низ та Евріал — троянські воїни.

Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат.

Хоть молоді були, та гожі

І кріпкі, храбрі, як харциз.

В них кров текла хоть не троянська,

Якась чужая – бусурманська,

Та в службі – вірні козаки.

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять.

*(слова Евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).

Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом,

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода…

Охрім (Невтес)

Се був пройдисвіт і непевний,

І всім відьмам був родич кревний –

Упир і знахар ворожить.

Умів і трясцю одшептати,

І кров християнську замовляти,

І добре знав греблі гатить.

Бував i в Шльонському з волами, Не раз ходив за сiллю в Крим; Таранi торговав возами, Всi чумаки братались з ним. Вiн так здавався i нiкчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чiм, бач, пораховати, Що розказать – йому вже дати; Нi в чiм не був страхополох.

Цірцея

Люта чарівниця

І дуже злая до людей;

Які лиш не остережуться,

А їй на острів попадуться,

Тих переверне на звірей.

Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

Зевес тоді кружав сивуху

І оселедцем заїдав;

Він, сьому випивши восьмуху,

Послідки з кварти виливав.

Колись Юпітер ненароком З Олімпа глянув i на нас; I кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… Розсердився i розкричався, Аж цiлий свiт поколихався; Енея лаяв на ввесь рот: "Чи так-то, гадiв син, вiн слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засiв, буцiм в болотi чорт"

Влетiв до них, мов навiжений, I крикнув, як на гончих псар:

"Чи довго будете казитись I стид Олімповi робить? Щодень промiж себе сваритись I смертних з смертними травить? Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi I ради мордовать людей; Я вас iз неба поспихаю I до того вас укараю, Що пасти будете свиней"

Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги.

Розкудкудакалась, як квочка,—

Енея не любила — страх;

Давно вона уже хотіла,

Його щоб душка полетіла

К чортам і щоб і духне пах.

Будь ласкав, сватоньку-старику! Iзбий Енея з пантелику, Тепер пливе на морi вiн.

Венера (Афродіта) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

Проворна, враг її не взяв

Венера молодиця сміла,

Бо все з воєнними жила,

І бите з ними м’ясо їла,

І по трактирах пунш пила;

Частенько на соломі спала,

В шинелі синій щеголяла…

Підтикавшись десь поли,

Фуруює добре, навісна.

Коли сама з ким не ночує,

То для когось уже свашкує,

Для сього тяжко поспіша.

#енеїдазно #цитатнахарактеристикагероївенеїда #цитатиенеїда #цитатиенеїдазно #зноенеїда #знокотляревськийенеїда